Я не принижуся перед тобою

Я не принижуся перед тобою…
(М. Ю. Лермонтов) (переклад з російської)

Я не принижуся перед тобою;
Ні твій привіт, ні докір твій
Не мають влади наді мною.
Знай: ми чужі з цих пір.
Ти позабула: я свободи
Для помилок тих не віддам;
І так пожертвував я роки
Твоїй усмішці і очам,
І так я бачив дуже довго
В тобі надію юних днів
І цілий світ зненавидів я вольний,
Щоби кохать тебе сильніш.
Як знати, може, ті моменти
Що проминули коло ніг твоїх,
Я віднімав у власного натхнення!
А чим ти замінила їх?
Можливо, думкою небес
І духа силою я певний,
Я дав би світу дар чудес,
А він мені безсмертя вірне?
Навіщо ніжно обіцяла
Ти замінить його вінець
Навіщо не була спочатку
Такою ж як і був кінець!
Я гордий!.. Пробачай! І іншого люби,
Свою любов десь в іншім ти знайди;
Чого б там не було земного
Рабом не стану я ніколи.
До гір чужих під небо півдня
Можливо я піду;
Та один одного ми знаєм аж занадто гідно,
Щоби забудь про те, що в нас було.
Віднині насолоджуватись стану
І присягатись в пристрасті усім;
Сміятись з усіма я стану,
А плакати не хочу я ні з ким;
Почну дурити я безбожно,
Що не любив, як я любив;
Або жінок так поважать невольно,
Коли мені мій янгол зрадив, все змінив?
До смерті я готовий був, до муки
І кликати на битву цілий світ,
Щоб молодую твою руку –
Безумство – лиш зайвий раз потиснути я зміг!
Не знав підступної я зради,
Тобі я душу віддавав;
Душі такої ти хіба ціни не знала?
Ти знала – я тебе не знав!