прочней ничего нет чем эти вещи
родней ничего нет чем эти муки
на выезде из города снег ляжет на плечи
коснувшись лица как женские руки
по ветке по перегону катится поезд с востока
плачут губные гармошки женскими голосами
отвоевавшая плачь же европа это тебе упреки
мужские тесные бары с грустными беглецами
он даже если захочет уже не вернется назад
вода океанов смывает ему глаза
что с него взять ребята
среди блаженной памяти красных пятидесятых
кроме готики заученной прописи
кроме гранаты листовки птицы и пломбы
память заботится копит делает описи
в ту же реку дважды не падает бомба
смирение входит в тело вбивается между лопаток
содрогаются пальцы посуда ноздри
когда застигает смерть когда выпадает осадок
когда выдыхаешь с последним именем воздух
смерть десна облепит как сахар-песок
терпенье дается спускается свыше
и все затихает внезапно и в срок
да так что и сердце свое не услышишь
С украинского
Сергей Жадан. иммигрант зонг
© Copyright: Андрей Пустогаров, 2007
Свидетельство о публикации №107030900842
Свидетельство о публикации №107030900842
Рецензии
Судите сами:
іммігрант зонг
немає нічого тривалішого за ці речі
немає нічого ріднішого за ці муки
на виїзді з міста сніг ляже на плечі
торкнувшись йому лиця наче жіночі руки
дорогою перегоном котиться поїзд на захід
плачуть губні гармонії з адресами сірниками
плач повоєнна європо хай будуть тобі мов закид
сумні чоловічі бари набиті мандрівниками
бо він уже не повернеться навіть коли захоче
вода усіх океанів йому вимиває очі
бо він не приїде назад і що з нього можна взяти
серед блаженної пам‘яті червоних п‘ятдесятих
окрім готичних контурів завчених ним абеток
окрім гранат і листівок окрім птахів таблеток
пам‘ять про нього дбає пам‘ять рахує лічить
в одну й ту саму ріку снаряд не влучає двічі
вулиця затихає здригаються пальці посуд
смирення втрапляє в тіло мов пробиває вістрям
коли приходить смерть коли зостається осад
коли останнє ім‘я видихуєш разом з повітрям
бо смерть наче білий цукор обліплює зуби ясна
зі смертю приходить терпіння спускається і дається
і починається тиша тиша раптова вчасна
в якій не чути нічого навіть власного серця
Я, вообще, не очень об этом забочусь, за что меня и ругают знающие о моем существовании критики: http://magazines.russ.ru/druzhba/2002/5/kost.html
"он очень буквально следует образному и смысловому ряду оригинала (благо оригинал рядом и русскому читателю, в общем, доступен). Настолько буквально, что иногда даже в ущерб ритму. Лично мне это немного мешает. Создается впечатление, что силлаботоника переведена в силлаботонику, но сам метод более годится для европейского верлибра. Показательный пример: один из авторов, Издрык, дан в оригинале, собственном переводе и переводе Пустогарова. Так вот — в деталях, метафорах Издрык искажает себя смелее, чем Пустогаров. Зато ритмику сохраняет всегда.
Изменяя ритм (то удаляя, то вводя, например, метрический сбой), Андрей Пустогаров выводит центр тяжести за точки опоры. Ниже, говоря об удачах, мы будем, по сути, хвалить переводчика, но не как переводчика, а как стихотворца. Это как у Лермонтова — из Гёте. Но не то чтобы Гёте".
Андрей Пустогаров 09.03.2007 18:05 Заявить о нарушении
іммігрант зонг
немає нічого тривалішого за ці речі
немає нічого ріднішого за ці муки
на виїзді з міста сніг ляже на плечі
торкнувшись йому лиця наче жіночі руки
дорогою перегоном котиться поїзд на захід
плачуть губні гармонії з адресами сірниками
плач повоєнна європо хай будуть тобі мов закид
сумні чоловічі бари набиті мандрівниками
бо він уже не повернеться навіть коли захоче
вода усіх океанів йому вимиває очі
бо він не приїде назад і що з нього можна взяти
серед блаженної пам‘яті червоних п‘ятдесятих
окрім готичних контурів завчених ним абеток
окрім гранат і листівок окрім птахів таблеток
пам‘ять про нього дбає пам‘ять рахує лічить
в одну й ту саму ріку снаряд не влучає двічі
вулиця затихає здригаються пальці посуд
смирення втрапляє в тіло мов пробиває вістрям
коли приходить смерть коли зостається осад
коли останнє ім‘я видихуєш разом з повітрям
бо смерть наче білий цукор обліплює зуби ясна
зі смертю приходить терпіння спускається і дається
і починається тиша тиша раптова вчасна
в якій не чути нічого навіть власного серця
Я, вообще, не очень об этом забочусь, за что меня и ругают знающие о моем существовании критики: http://magazines.russ.ru/druzhba/2002/5/kost.html
"он очень буквально следует образному и смысловому ряду оригинала (благо оригинал рядом и русскому читателю, в общем, доступен). Настолько буквально, что иногда даже в ущерб ритму. Лично мне это немного мешает. Создается впечатление, что силлаботоника переведена в силлаботонику, но сам метод более годится для европейского верлибра. Показательный пример: один из авторов, Издрык, дан в оригинале, собственном переводе и переводе Пустогарова. Так вот — в деталях, метафорах Издрык искажает себя смелее, чем Пустогаров. Зато ритмику сохраняет всегда.
Изменяя ритм (то удаляя, то вводя, например, метрический сбой), Андрей Пустогаров выводит центр тяжести за точки опоры. Ниже, говоря об удачах, мы будем, по сути, хвалить переводчика, но не как переводчика, а как стихотворца. Это как у Лермонтова — из Гёте. Но не то чтобы Гёте".
Андрей Пустогаров 09.03.2007 18:05 Заявить о нарушении
С интересом прочла статью. Все поняла. Вы сторонник точности, т. е. характера, энерргии вложенной автором, иногда в ущерб ступни ритма. Конечно, идеальная совместимость не всегда поддается переводам – это ясней ясного. Критики это понимают. Успеха Вам. С уважением
Ирна Лабоке 11.03.2007 14:07 Заявить о нарушении
Ирна Лабоке 11.03.2007 14:07 Заявить о нарушении