Я н бито знаю, що поруч десь ти...

Я лежав та плакав, сон не хотів захоплювати моє втомлене тіло.
Здавалося що проминуло декілька хвилин - але погляд на годинник розсіяв мої надії.
Раптово в моїх думках проплив віршик. Я подумав, що варто встати та записати його, але так і не зробив
цього, сподіваючись що не забуду. З думками надії раптово заснув, а коли прокинувся, як назло,- віршик зник.
Невпинно проходив час, минали дні, та головна "червона нитка" вірша не покидала мої думки.
І я спробував написати близький до того інший вірш - набагато гірший, але з тією ж суттю.
"Я нібито знаю, що поруч десь ти ..."

Я нібито знаю, що поруч десь ти,
Ось тут, недалеко,- на відстань руки.
... та помахом їх не впіймаю тебе,
Замерзли в повітрі всі пальці лише.

Примарився шепіт, від нього я млів,
І погляд твій теплий, мене він так грів.
... відкрив свої очі - тебе тут нема.
І вкотре пронизана слізьми душа.

А може почуєш, як зватиму я
Тебе в самоті, у цій клітці життя.
... я плачу, шепчу й називаю ім"я -
Та тихо його поглинає стіна.

За дотиком рук так сумує душа,
Про погляд невпинний так мріє вона,
Про голос твій ніжний не може забуть,
І вірить надії, часи мо прийдуть,
... коли:

В пустотній кімнаті запахнуть духи,
І будуть єлеєм вони для душі.
Жагучий цілунок - і падаю я
В обійми кохання, в душі небуття.

І знатиму я, що поруч десь ти,
Ось тут недалеко - на відстань руки...


 Присвячено - Анні Сєріковій, Україна, Кривий Ріг