Сирота

 * * *
Обійняти та приспати
Огорнути наче сніг
Забарилась твоя мати.
Сам в колисочку ти ліг,

Заспівав тихенько пісню,
Казку наніч розповів,
І ковтнувши трохи кисню
Одиноко в сон побрів.

"Поле, річечка, малята
Коло берега сидять.
А одне хлопча-дитятко
Не жадає з ними грать.

Ближче й ближче ти підходиш
Впізнаєш у мить себе.
Що ж дитинко це ти робиш!
Відзеркалення твоє

Тихо плаче та реве ..."
А прокинувшись уночі,
Витираєш знов своє
Все заплакане обличчя.

Хто образити тебе ...
Хто посмів, чиє бажання
Стало раною, шкребе.
І навічне катування

Хто посмів віддать мале,
Не повинне, чисте, добре
Сердце хлопчика. Невже
Піднялась рука у батька?!

Та чи батьком стати міг
Той хто жінку не простив,
І у шепіт застеріг:
"Як народиш - буде горе!"

Палко він її любив,
Чи користь шукав у тілі?
Що ж простити не зумів,
За що мав би порадіти.

А тепер стражда дитина,
Все життя себе пита:
"Без любові поливини
Як з'являеться життя?!"

Та це горе ще не горе,
Горя більшого не знав,
Доки батько в синє море
Його мати не загнав ...

... хто образити тебе,
хто посмів, чиє бажання ...

 * * *

(вірш присвячується всім дітям, яких покинув
батько до народження ... та дітям-сиротам)
 
 22-28.10.2005