Вiсiм плюс один з iндiйського зошита

1


…Тут за вікном цикади

Співають серенади

І запахи сандалу

Пронизують озон…

На місячнім тарелі

Є твій орнамент, Делі,

Що забирає й далі

І спокій мій, і сон…


Корови тут священі.

А мавпи розпущені,

По вулицях гуляють

Як в березні коти…

І дикі ці лангури

На тратуарах й мурах,

Народ тут забавляють,

Піднявши вверх хвости…


А ще вони привчені

Залізти до кишені,

Чи навіть на балкони-

Такий у них вже фах…

Та як сезон настане

На персики й банани -

Немає перепонів,

Їх повно у садках…


Не лиш вони голодні,

У цій страшній безодні,

Для всіх живих потреба -

І кожен хоче «гам»…

І бачив я в столиці,

Як тисячі «індійців»

Живуть так «просто неба»

І моляться богам…


Боги у них є різні

І Будди, Рами й Крішни,

І храмів тут мільйони,

Про всіх не розказать…

Краса їх фантастична,

Історії містичні,

Та й як не бий поклони –

Індус ти – не козак…


Хоч є таке повір’я,

Що з нашого подвір’я,-

Із Скіфії до Інду,-

Всі арії прийшли…

Тепер брати з Мітталом,-

По сталі і металу,-

Немов дарунки східні

І нам щось принесли…


Бо ще є в них палаци,

Що в них ? Ніхто не бачив?

Живуть в них махараджі

По нашому – царьки…

То золото й срібло,

Що Індія нашкрібла,

Вам рахувать не раджу-

Чуже ж бо, не з руки…


…Спускаються тумани,

Мов хвилі від дурману,

По всій отій столиці,

Але то не біда…

Бо дні тяжкі в індуса,

Хоч хочеться й спокуси,

Та й жінка просто – Миця,

А не якась Бурда…


А щодо Камасутри,

То є прислів’я мудре:

Якщо дітей багато,

То й є в сім’ї любов…

І повертає тато

До халабуди-хати,

Де хочеться кохати,

Й любити знов і знов…


Січень- Лютий, 2006