Місяця промінь крейдЯними вистеляє стежками
Волося наплітає дивними мережками.
І теплим сумом огортає плечі
І думка повертається із забуття, із втечі...
Ця миготлива стежка завела в знайомий сад
Ще літо тут, десь заблудився листопад.
Трава давним-давно не кошена
Сорочка по коліна вже орошена.
Несподівалась тут напевно опинитись
Ніби на зустріч я запрошена
З своім минулим, зі всіма що жили.
Я чую пісню тиху і далеку
І Тато вже води налили.
Бабуся посміхається, так рідно і знайомо.
Я млію від тепла мойого дому...
І пахнуть свіжі паляниці.
Та я не йду до всіх...
Лише стою коло криниці.
І огортає спокоєм і болем
Що десь на світі це чудове місце є
Де назавжди залишилось життя моє...
Колись повернусь в трави ці орошені
І в дім ввійду до пам’яті запрошена...
Та в цей передранковий час
У дім теперішній свій повертаюсь.
І з тугою у серці прокидаюсь.
Мiсячнi Стежки. Ностальгiя
© Copyright: Марта Шуст, 2007
Свидетельство о публикации №107021800568
Свидетельство о публикации №107021800568
Рецензии