Коли народ пiд iгом стогне
i не живе, а дожива, -
всi почуття, що гнiвом повнi
поетам вiддає в слова,
пробуджуе велику совiсть,
дiдiвську мудрiсть вiкову,
козацьку вольну непокорнiсть,
сам прокидається вiд сну.
I переповнюють терпiння
переосмисленi думки,
народ копаеться в корiннях,
яке сягає у вiки.
Звiдки береться потiм сила? -
нiкому, мабуть, не збагнуть.
Бо ще ж нi разу не зкорили,
не закували вiчних пут!
Як переповнеться терпiння,
проснеться совiсть, аж тодi
ми вилiзем iз багновиння
i... попливемо по водi...
Тодi наш лан заколоситься,
розбагатiєм вiд щедрот
i будемо усi гордиться,
що ми - не натовп, а НАРОД!
1.12.93г
Коли народ пiд iгом стогне
© Copyright: Дмитрий Швидкий, 2007
Свидетельство о публикации №107021801861
Свидетельство о публикации №107021801861
Рецензии