Дв стр чки

 Це відбулося влітку, у фортеці,
Якою славиться місто Судак;
У своєрідній туристичній мецці,
Де торгували щастям за мідяк.

На схилі розмістилась деревина,
Що майоріла безліччю стрічок –
Зелених, білих, червоненьких, синіх,
І кожен колір, ніби як гачок:

Блакитний в долі вичепить здоров’я,
Зелений гроші кличе в гаманець,
Рожевий сповнює життя любов’ю,
Єднає двоє люблячих сердець.

І я придбала стрічки – синю і рожеву,
І почепила їх деревині;
Хотілось вірить – нерви ж не сталеві! –
У те, чого кортіло так мені.

Щоб не була така я хвороблива,
Щоб сили стало в мене далі жить,ж
І в особистому щоб я була щаслива,
Бо страшно без взаємності любить.

Я не просила грошей і нірвани,
Здоров’я лиш і теплих почуттів
Твоїх до мене. Маю скромні плани,
Та Бог здійснити їх не захотів.

Три місяці минуло. Я хворію
Ба навіть дужче, ніж в останній час.
І зовсім майже втратила надію,
Що доля скоро поєднає нас.

Жорстокий світ, де помира надія…
А як же без надії можна жить?
Я знаю точно, що вже не зумію
Крім тебе, милий, іншого любить.

Кого благать про поміч у коханні?
Хто ті казки про вищі сили плів?
Оті дві стрічки – то було востаннє,
Коли зверталася по ласку до богів.
 
 23.12-24-12-2006