Я розмалюю тебе, день,

Я розмалюю тебе, день,
У мене фарби й акварель,
 Я розмалюю тебе, день!

І може, важко зараз жити
Й усмІшку на вустах чинити.
Не можу. Але хочу бути там…

Мій акварельний світ –
Лиш два кольори – чорний та білий,
А більше й кольору нема…

Сумуй зі мною, темнота!
Я ще з дитинства пам’ятаю –
Шукала мене ти до рання.

А білий колір – просто пустка,
Не маю сили вже іти…
Життя… мене не відпусти!

Та розмалюю тебе, день,
Можливо, кольором Весни…
Ти лиш розквітни, заклинаю.

Чи розмалюю в розмарин
Білий листок із двох сторін,
Та примітивно, я вважаю.

Я розмалюю тебе, ніч.
Не буде хмар, а лиш один
Мій місяць одинокий, чи вже спиш?

Не вистачає мені снів,
Лише ескізи та етюди,
У мене й жалю вже нема.
Я знов одна… на каруселі,
Ти пам’ятаєш, як веселі
Минали дні, текли і ночі…

І сльози капають… півбосі діти
На асфальті, гукають
Нас «Допоможи!»

І не відмовиш, бо ти знаєш –
Ті діти – крики із душі.
Ти напиши…

Так, напиши, що робиш…цілі дні ж минають
Немає слів, я не малюю…
Бо день мій – навіть не папір…

Прошу. Пробач.
Так. Я втікаю…
Ти розмалюй його, як слід.!
24.01.07