Безодня неба сiрого

Безодня неба сірого застигла в висоті
І сонце пірнуло у глибину
Того холоду, тої байдужості
Неба, приспаного осінню.
 Падає сумно листя з дерев,
 Літає воно, задумавшись,
 А метушливий морозний вітер
 Шумить листям, ворушачись.
Листочки золоті, красиві,
Променяться іскристо всюди,
Висять на деревах, лежать на землі,
І дивуються їх багатству люди.
 А вітер безжалісний і жорстокий
 Шматує листя і розкидає,
 І ллються дощу льодяного потоки,
 І небо дуже низько нависає.
Дощ зірване листя зрівнює з землею
І затоптує золото осені,
Багатство, накопичене нею,
Закопує в землю восени.
 Холодно, сумно і страшно
 Перехожим раптово стає.
 І настрій псується, й нізащо
 Й ніщо вже його не верне.
Світ стає тьмяним і сірим.
Під ногами – грязюка, затоптане листя.
А небо осіннє брудно-білим
Кольором просочується все вище.
 Небо в*яле, заспане й спокійне,
 А вітер шустрий і буйний.
 Сонце, дерева, трава і все інше
 З нетерпінням чекають зими.
Вона рослини вкриє
Білою м*якою ковдрою,
І вітер нарешті спокійно
Милується сніжною вродою.
 Це все через місяць, а поки –
 Листя золоте, дощ прозорий,
 Вітер швидкий і жорстокий
 І безкрає осіннє море.