Викинуло з життя

Хочу вмерти, бо так легше,
Втекти від того, що зробила.
Я здатна на все. Що гірше?
Я обманула чесну людину.
Через насправді дрібницю,
Але тоді так не здавалось.
Мені щиро повірили, зрозуміли,
І пішли назустріч, і пожаліли.
Я і сама на той момент повірила
У свої слова. Як я могла
Так щиро прикидатись?
Ні, тоді я вірила.
Страх і паніка виправдовують
Хіба мене? Я здатна на все.
Скористатись обманутою добротою
Через свою лінь, не головне, скоріше страх.
Жахливо. Мені погано.
Хтось наче мене убиває.
Совість? Її ніколи не відчуваю.
Чи є у мене така, не знаю.
Тепер руки мліють,
Серце дригається,
В очах щось незрозуміле.
Почуваю як кров у мені бігає.
Що зробити? Провалитись.
Це я не виспалась.
От вона, влада нечистої сили.
П*ятниця, тринадцяте.
Я їй піддалася.
Можливо, мене розкриють.
Це темний куток у мозку,
Куди не хочеться заглядати.
Бо там якесь убивче відчуття.
Але я можу опинитись там.
На тому світі, світі божевільних.
Перестає трясти, заспокоїлась.
А якщо викриють? Сама винна.
Для чого було казати
Кому б то не було, що брешу?
От вона, нерозважливість.
Через це страждатиму. Ні!
Закрита тема.
Не можу зараз так жити.
Не могла тоді так зробити.
До сих пір страх. Це небезпечно.
А живу ж. І можу все.
Сили потроху піднімаються до нульової відмітки.
Я бачу, я чую, дихаю, сиджу.
Є робота. Все не чорне,
А дуже темно-сіре.
Мені погано. Але я живу.
Там мені не сподобалось.
Я знову в собі.
Так, тепер…все…закінчилось…
…майже…Невже? От і добре.
Але погано. Зате якось живу.