Письмо мені на ганку залишив
Із листя жовтого, брунатного листа.
«Ой хто то був?» - спитаю у сича.
Ніхто то був. Ти знаєш це сама.
Чому ж я листя це гребу
Руками білими?
Чому вдихаю його подих? І чому
Луна лунає мого голосу. Я не збагну.
Ой хто то був? Невже забув,
Невже одвернеться?
Невже одвернеться від мене
Знов і знов?
Я бачу тім’я і я бачу вже потилицю.
Стихають кроки – вороття у чий-то сон.
Мiй милий соколе,
Вернись, вернись, соколику,
Я заспіваю тобі гарної зрання.
Та лише крук зайдеться
Чорним, чорним спомином,
Що ти сама його віддала в небуття.
Що ти віддала на поталу
Синім воронам.
Злетів соколиком, а вороном упав.
Ой триста років.
Як то мало, як то холодно
Тобою марити в загибелі листа.
Пиши сторінки мого хаосу
Чорнилами.
Вже білим снігом
Відписав мені м’яким
Мій чорний ворон соколиного порталу,
Ми у веб-просторі
Самі.
Письмо менi на ганку залишив
© Copyright: Хейли Грепс, 2007
Свидетельство о публикации №107012101188
Свидетельство о публикации №107012101188
Рецензии
Мені на ґанку звістку залишив
Із листя жовтого, брунатним падолистом.
«Ой хто то був?» - спитаю у сича.
то був Ніхто. Ти знаєш і сама.
Чому ж я розгортаю кожен лист
затерплими руками ?
Чому його вдихаю подих? І чому
серцебиття луна лунає. не збагну... (й не хочу)
Ой хто то був? Невже забув,
Невже одвернеться?
Невже одвернеться від мене
Знов і зновА? (вновь и сново)
і через тім’ячко переступа хмарина
і йде потилицею в небо-око-край
крок-дощиком вертає в чужо-сон.
Мiй бистрий сОколе,
Вернись-верни, сокОле,
тобі затію гарної зрання.
Та лише крук зайдеться
Чорно-чорним крячем,
Що ти його сама впустила в небуття.
Що ти віддалась на поталу
марночарам -
Злетів сокОликом, і вороном упав.
Ой триста років.
як то холодно,Як мало,
Тобою марити в загибелі листа.
Вже білим снігом жде моє сум"ття
Пиши відлиги чорним
атраментом.
Мій ворон соколиного порталу,
Ми у веб-просторі
тепер самі.
Иван Славко 06.03.2008 16:04 • Заявить о нарушении
Із листя жовтого, брунатним падолистом.
«Ой хто то був?» - спитаю у сича.
то був Ніхто. Ти знаєш і сама.
Чому ж я розгортаю кожен лист
затерплими руками ?
Чому його вдихаю подих? І чому
серцебиття луна лунає. не збагну... (й не хочу)
Ой хто то був? Невже забув,
Невже одвернеться?
Невже одвернеться від мене
Знов і зновА? (вновь и сново)
і через тім’ячко переступа хмарина
і йде потилицею в небо-око-край
крок-дощиком вертає в чужо-сон.
Мiй бистрий сОколе,
Вернись-верни, сокОле,
тобі затію гарної зрання.
Та лише крук зайдеться
Чорно-чорним крячем,
Що ти його сама впустила в небуття.
Що ти віддалась на поталу
марночарам -
Злетів сокОликом, і вороном упав.
Ой триста років.
як то холодно,Як мало,
Тобою марити в загибелі листа.
Вже білим снігом жде моє сум"ття
Пиши відлиги чорним
атраментом.
Мій ворон соколиного порталу,
Ми у веб-просторі
тепер самі.
Иван Славко 06.03.2008 16:04 • Заявить о нарушении
знаєш, а мені мої "бдєнія" над твоїм твором АЖЕ сподобалися. Класний, блін, вірш вийшов. Ефімізм "блін" - за-для не "спугнуть"... мУзищу.
постав в публіку, на мене зсилка - добровільна. От шама радо зсилається, і я на неї... а так,
порадуватися і собі у комусь-
вже щастя. зберігаю мить і довжу ...
Иван Славко 14.03.2008 11:42 Заявить о нарушении
постав в публіку, на мене зсилка - добровільна. От шама радо зсилається, і я на неї... а так,
порадуватися і собі у комусь-
вже щастя. зберігаю мить і довжу ...
Иван Славко 14.03.2008 11:42 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
