Вітчизна
Люблю Вітчизну я, та дивне це кохання!
Його не переможе розум мій.
Ні кров’ю куплена та слава,
І не довіри гордий спокій той,
Ні темряви чарівної завзяття
Мій розум більше не томлять коханням.
Та я люблю, за що я сам не знаю,
Її степів холодне те мовчання,
Її лісів чарівних колихання,
Розливи рік, що схожі на моря;
І шляхом посілковим люблю я їхати на возі
І, поглядом уважним пронизуючи ніч,
По сторонам знаходити, шукаючи ночліг,
Вогні печальних сіл тих гожих;
Люблю я жниви дим, що погоріла,
І у степу нічний обоз
І на горі посеред ниви
Сім’ю біліючи беріз.
Із задоволенням, багато незнайомим,
Я бачу повне те гумно,
І хату, встелену соломою,
З різними ставнями вікно;
І в свято, вечором росистим,
Готовий я дивитись до півнів
На танці ті із сміхом й свистом
Під те базікання дурних.
В тчизна М. Ю. Лермонтов
© Copyright: Владимир Лысяк, 2007
Свидетельство о публикации №107012000798
Свидетельство о публикации №107012000798
Рецензии