Моeму уяному другу

...пам’ятаeш, як я поринала у небо...
...таке чисте й безкраe, наче це все наснилось...
...i тодi на колiнах просила у тебе...
...ще хвилину побути зi мною, поки це не скiнчилось?..
...пам’ятаeш, як дощ обiцяв розмочити до нитки...
...а ми мокрi й щасливi все тримались за руки...
...не звертали уваги i бiгли...ми бiгли так швидко...
...від буденноi тишi, думок i розлуки?..
...пам’ятаeш, як довго один одному в очi..
...ми дивились i плакали, бо вже час був прощатись...
...рахувати секунди до скiнчення ночi...
...зустрiчати свiтанок, щоб знов обiйнятись?..
...пам’ятаeш, як вперше ми торкнулися сонця...
...довго я цiлувала обпеченi пальцi...
...як дивились на схiд, пам’ятаeш це сонце...
...що давало початок життю рано вранцi?..
...пам’ятаeш, як ти менi вiдав про чари...
...одного погляду...одного лиш зiтхання...
...чари запахiв трав i мрiйливоi хмари...
...сили сяйва зiрок i землi обертання?..
...пам’ятаeш, учора як ми довго мовчали...
...говорили без слiв, обiймались без рухiв...
...«не любити не можу» я у тишi кричала...
...ти кричав «розлюбити не зможу, послухай»?..
...пам’ятаeш, як клятвенно ми обiцяли...
...що помрем у один i той самий же день...
...у брудних простирадлах слiпих ангелiв ми уявляли...
...i сміялись...смiялись... дивний видався день...