Смерть поета М. Ю. Лермонтов

Поет загинув – чесності заручник,
Під гнітом натовпу упав,
З свинцем у грудях помстою сповитий,
Чоло він славне у могилу вклав!
Його душа образ тих дріб’язкових
Нажаль знести все ж не змогла,
Повстав проти людей і світу
Він сам один і мертвим став.
Убитий він, чого тепер ридати,
Хвалебні відгуки співать
І виправдовуватися не варто,
Бо доля визначила шлях!
Хіба не ви спочатку гнали
Його сміливий, славний дар
І, розважаючись, в вогонь кидали
Все нові й нові ті дрова?
Що ж, веселіться, останніх мук пекельних
Знести від вас він не зумів:
Він висох, наче води в Нілі,
Вінець загинув без води!

Його убивця холоднокровно
Удар навів, нема спасінь:
Порожнє серце б’ється вольно,
Не дрогнув пістолет в руці.
І як це дивно, десь із далей,
Неначе сотня тих вандалів,
Закинутий до нас він був
На пошук щастя і медалей;
Він, сміючись, нахабно зневажав
Народу нашого й мову, й нрави,
Не міг він шкодувати слави,
Не міг він зрозуміти в мить оцю криваву
На що підняв він руку, зубоскал!

І ось убитий він, і взятий в домовину,
Неначе той співець, нам невідомий, милий,
Як здобич ревнощів глухих,
Що ним оспівана в отій чарівній силі,
Загинув він від рук убивць,
Навіщо він, простий і добродушний,
Вступив в цей світ завидний, душний
Для серця вольного і пристрасті вогню?
Навіщо руку дав наклепникам бездушним,
Навіщо вірив їх словам підложним,
Він з юних літ пізнавши всіх людей?

І той вінець колишній з нього знявши,
На нього одягли терновий, лаврами поклавши,
Та голки таємничії сурово
Ятрили славне те чоло;
Отруєні його миттєвості останні
Тим підлим шепотом надій невдячних,
І він помер з жагою помсти лячно
З досадою обманутих надій.
І змовкли звуки тих пісень чудових,
Він вже не буде їх співать,
Бо світ співця тісний і душний
І на вустах його печать.

А ви, нащадки недолугі,
Відомі підлістю прославлених батьків,
Раба п’ятою затоптали ви обломки,
Як грою щастя ображених родів!
Мов натовпом скупим ви стоїте у трону,
Свободи Генія і Слави ви кати!
Ви таєтесь під захистом закону,
І перед вам правда й суд мовчить!
Та є і божий суд, розпусти ви нащадки!
Це грізний суд і він чекає вас;
Йому байдуже до багатства,
Він наперед вже знає все про нас.
Тоді даремно щось казати:
Воно не допоможе вам,
І ви не змиєте своєю кров’ю ката
Поета кров, чистішу ніж сльоза!