Сльози гарячі лице обпікають.
Жаль мене душить, летить з грудей крик.
Серце помалу свій рух зупиняє,
Більше не можу й не хочу так жить!
Посмішка дика повзе на обличчі,
Очі понурі, сумні і страшні.
Колір шкіри здається білішим,
Мозок вже працю свою закінчив.
Тихо жіноче падає тіло,
Жодного стону, не дрогне рука;
Волосся, неначе гидке павутиння,
Застлало лице, а далі - пітьма ...
... Пітьма, знов пітьма. Темрява, тихо.
Бачу лиш сяйво якесь вдалині.
“Може то рай ?” - запитую стиха,-
І прокидаюсь. Це снилось мені.
Сон
© Copyright: Катариос Килиомас, 2007
Свидетельство о публикации №107011002525
Свидетельство о публикации №107011002525
Рецензии
Як добре, що це тільки сон.
Не справдиться він хай ніколи!
Яскраво змальовано - мов
Тремтіння усюди, довкола.
Як моторошно...
Ніби поринув у такий стан. Треба обережніше читати:)
Дуже виразно і болюче. Вірш сильний, небезпечний навіть.
Всього найсвітлішого!
Щоб ці рядки ніколи не відповідали внутрішньому стану автора!
Юрий Дубинский 12.10.2007 14:35 • Заявить о нарушении
Не справдиться він хай ніколи!
Яскраво змальовано - мов
Тремтіння усюди, довкола.
Як моторошно...
Ніби поринув у такий стан. Треба обережніше читати:)
Дуже виразно і болюче. Вірш сильний, небезпечний навіть.
Всього найсвітлішого!
Щоб ці рядки ніколи не відповідали внутрішньому стану автора!
Юрий Дубинский 12.10.2007 14:35 • Заявить о нарушении