Той, хто шукає, не знайде ніколи.
Той, хто загубить, піде крізь світи.
Вона, мов повітря – повсюди, довкола...
Кохаєш, втікаєш... Палають мости.
І небо блакиттю в душі розіллється.
Ти вмить зрозумієш, що щастя не бачив.
А серце шалено, знервовано б’ється –
Любов загубив і весну не пробачив.
Ти жити хотів, а життя промайнуло,
Пішло стороною... Навіщо? Куди?
Година – а ніби століття минуло.
Чи вистачить сили? Ти зможеш піти?
...І знову чекати, блукаючи містом,
Ховати в тумані заплакані очі,
Збирати дощі і калини намисто
В безладді п’янкої осінньої ночі.
Палають мости
© Copyright: Лисовая Марина, 2007
Свидетельство о публикации №107010502001
Свидетельство о публикации №107010502001
Рецензии