Горить моя судьба –
Свiча в небеснiй бухтi,
До неї бiльше я
Нiколи не вернуся.
У грудях бiль прощання,
Прощай, судьба, прости...
Iду в вагон останнiй
На поїзд в Нiкуди.
Жили ми разом наче,
Та тiльки, тiльки нi –
На крок була ти дальше
Вiд мене впередi.
В плащi iз мрiй крилатих,
Крiзь бурi i крiзь снiг,
Я так хотiв догнати
Тебе, але не змiг.
Назад простерши руку,
Летiла ти в iмлi.
Я тягсь до неї в муках
Й не мiг схопить її.
Лишались мiлiметри,
Здавалося - ось-ось...
Але само безсмертя
Мiж нами пролягло.
Життя прожить - це бiльше
Нiж поле перейти,
Наскiльки був я грiшний,
Настiльки чиста ти.
Я неправий був часто,
Ти праведна була.
А падав духом часом
Підводила й вела.
Спасибi, захисниця!
Я йду, судьба, а ти
Востаннє посмiхнися –
Дорогу освiти...
Луна небесного вокзалу
© Copyright: Виктор Сирота, 2007
Свидетельство о публикации №107010401933
Свидетельство о публикации №107010401933
Рецензии