Життя то мить, а мить то в чнiсть

Життя – то мить, а мить – то вічність.
А чи доречи ця критичність.
Що білим порохом злітає,
І над серцями проминає.

І сміх і сльози, - все до купи.
І щастя, й горе, немов крупи,
До долу сиплються, минають,
В ядро безмежжя проникають.

А сонце вгорі так далеко,
Та понесли б мене лелеки,
В високе небо, де назавжди,
Я чуть не буду цю неправду.

Сховались в квітці поцілунки,
Їх прикрашали, мов дарунки.
Жаль, квітка швидко та зів’яла,
Чого тій квітці було мало?

І знов підступне павутиння,
Що розповзлося на камінні,
Зіллялось з кольором зеленим...
Чудове листя біля мене!

Останній подих горло ріже,
Останній дотик серце крише.
А крихти сиплються у море,
Вода та змиє й твоє горе.

Піднялась тиша в атмосфері,
Не зачиняй за мною двері.
Чи можу я життя віддати?
Не знаю що тобі сказати.

Скажи, чи можеш ти відчути,
З мого польоту як то бути.
Тільки тебе я вже не знаю.
Я просто в темряві зникаю.

Вогонь палає крізь долоні,
А попіл осипає скроні.
Душа – то діло вічне й темне,
Буває біль також приємна.

© Neori