Я не буду більше говорити зі своєю тінню,
Вгризатися зубами в улюблену підлогу.
Скажу лише одне, що все давно набридло,
І кожне ваше слово мені не до вподоби.
Навіщо очі нам, які не вміють бачить?
Навіщо серце, до якого не пробитись миру?
Вже кожен звик війну по-своєму тлумачить,
Накривши розум свій надійним пластом пилу.
Було б логічним поховати сонце?
Змінити вітер, землю, розігнати хмари.
І не дивитися звідкіль життя береться,
Повзти шляхом своїм нікчемно й безпорадно.
Невже саморозруха вплелась корінням в мозок,
Прогризла людські душі й змінила нашу суть?
Бо люди на людей все менше й менше схожі
В переконанні, що злетять і більше не впадуть...
18/12/2006
СаМоРоЗруХа укр
© Copyright: Аскет Несовершенный, 2006
Свидетельство о публикации №106121800356
Свидетельство о публикации №106121800356
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.