Вже треті півні проспівали,
загомоніло, загуло...
Гнідих і сірих загнуздали
та осідлавши,
чвалом в степ!
А степ як море -
трави срібні
колише свіжий вітерець.
Повітря ще таке прозоре,
що видно дно
блідих небес...
Ковил, могили,
зорі в балках,
Ярило червним*
барвить схід.
Життя химерне і примарне
в годину цю являє лик.
І ти пробуджений нарешті
стоїш на чільній висоті...
Окраєць хліба, крапля трунку -
тобі не має порятунку -
всі істини - такі прості -
окраєць хліба, крапля трунку -
на денці чаші -
дні,
.....дні,
.........дні...
* кольори від
помаранчевого до червоного.
Пробудження
© Copyright: Ингвар Олафсон, 2006
Свидетельство о публикации №106121601037
Свидетельство о публикации №106121601037
Рецензии
І така "безнадьога"... Чому на межі небуття такі прості слова,як "життя", "кохання", "дитина" набувають сенсу, який осягти можна тільки на межі?
Любовь Либуркина 16.12.2006 20:50 • Заявить о нарушении
Любовь Либуркина 16.12.2006 20:50 • Заявить о нарушении
Любонько, та чому ж "безнадьога"? Навпаки - Просвітління, а воно завжди на Межі або і за Межею.
Ингвар Олафсон 16.12.2006 22:09 Заявить о нарушении
Ингвар Олафсон 16.12.2006 22:09 Заявить о нарушении
Так, Просвітління... Але ж ціна... Коли розумієш, що "порятунку немає", залишається два виходи: або зрада, відмова, або - до кінця.
:-)) Дуже рада тобі
Любовь Либуркина 17.12.2006 20:16 Заявить о нарушении
:-)) Дуже рада тобі
Любовь Либуркина 17.12.2006 20:16 Заявить о нарушении