Я тчу iз чорно куделi полотно...

Это перевод стихотворения Лизы Лещинска "Я тчу iз чорної куделi полотно...". Относительно вольный перевод. "Вольный" потому, что хотелось сохранить то звучание, которое, во многом благодаря певучести украинского языка, слышно в авторском оригинале.

Я тчу iз чорної куделi полотно...

Учора на старій Зозулиній* горі
Була зустрілась з жовтим Жовтнем.
Калюжі надували жовті пузирі,
Гора вдягнула довгу сукню, жовту.
Жовтіли поміж віттям ниточки дощу
І сонце через товщу хмар жовтіло...

Я ж серцем журавлям услід кричу,
- Ви знову так надовго полетіли!
ЗалИшили менЕ без літа та тепла,
Осіннє золото холодне і не гріє.
В моє вікно знов темна ніч, сліпа
І чорні вечори з’їдають всі надії.
Куделя з темряви. І знову час
Із чорної куделі прясти біле,
Щоб світ оцей прокинувся ще раз,
Щоб темрява назавжди не осіла...

Я тчу із чорної куделі біле полотно
І поміж чорних, густих ниток
Ниточку душі вплітаю...

ПЕРЕВОД:

На старой Соловьиной на горе,
Вчера я с желтым октябрем встречалась.
Там в каждой луже, в каждом пузыре,
В наряде желтом осень отражалась.
Желтеющими нитями дождя промеж ветвей
И серых туч – желтело солнце...

Летит душа средь поздних журавлей,
Среди печалей – сердце остается...
Осталась я без лета и тепла
В осеннем золоте и в холоде бессрочном, –
Я этот черный вечер не ждала,
Но ночь слепая в окнах полуночных
Тугие косы распустила... Пробил час
Мои печали мерить снежной пряжей, –
Пусть белый свет проснется в этот раз
Без привкуса щемящего пропажи...

Я тку из черной пряжи полотно, –
Меж черных нитей – белую вплетаю. У ног душа...
Её седой клубок – не берегу... И ниток не считаю.

23.11.2006

*Зозуля - в переводе с украинского - кукушка. При переводе заменена на соловья - исключительно для исключения совсем уж на вкус переводчика мрачного настроя получавшегося перевода.