Я цю любов нам пробачаю...

Казала я собі – «Брехати
Не буду вже…» але дарма,
Хоч не навчилася кохати,
Але тепер щаслива я.

Молила в Бога я прощення
За слід у серці - болі, мук,
Мабуть та мить була священна –
Тримаючи долоні рук…

Казала я – казати мало,
То все слова лише – дарма…
Коли тепер інакше стало,
Коли покрила нас зима…

Я відчувати не хотіла,
Не вірила я в долю, в час…
Любов на крилах підлетіла,
А я не хочу вже цей шанс.

Я вже нікого не благаю,
Але болить десь там тепер,
Коли тебе я пробачаю
За те, що ти мене не стер

Із пам’яті, із серця свого,
Хоча дарма, дарма – сліпа…
Не відчуваєш мого болю,
Тому що там його нема.

Скажу тепер – я не кохаю,
Це правда, чи сліпа брехня?
Лише одного я жадаю,
Надай мені доле життя,

Щоб я коли тебе згадаю
Всміхнулася – яка дурна!
Я йшла до сонячного раю,
Крізь ніч і чорні болота.

Тепер тебе я попрохаю –
Ти не чіпай струни душі,
Я цю любов нам пробачаю,
Вона забута… назавжди…