Народе братнiй мiй!

Народе братній мій!
Чому на мене дивишся звисока?
Країна в тебе є широка...
Навіщо ж лізеш у мій сад,
Купаєшся в моєму ставі?

Ну, добре, плавай,
Вишні їж, та не чіпай же мої рани!

Я добре помню, як колись
Ти познущався наді мною;
Пройшло багато вже століть,
Але смердить ще купа гною.

Я пам’ятаю добре те,
Як зрадив; «Що?» - «Давно минуло?»
Я згоден, так, давно було...
Але ж було це, було, було!!!

І не забуду я того,
Що був для тебе лише «салом».
Коли ти пух – тебе кормив,
Коли я змерз – тебе не стало...

Але мене не поховав,
Лише в кайдани закував...
На цілих...цілих...Боже мій!
Немає ліку тим рокам,
Коли ти в очі мні брехав.
Немає ліку зрад, та що там,
Для тебе, мабуть, це робота,
Розвага – клоунський народ!,
Який бреде лиш за тобою,
А ти його рубаєш злою,
Лукавой посмішкой.

Ну все, набридло розмовляти
На цю мерзотну тему, брате.
Ти пам’ятай, мій брат, одне:
Тобі віддасться лише те,
Що сам ти зробиш для братів.
Ти пам’ятаєш, я хотів
З тобою жити мирно-любо?
А ти, мій старший брат Іудо,
Мене знов зрадив.
Досить, все –
Не лізь до мене:
Це моє.