Дочери в день свадьбы

Під ранок змучене дитя заснуло.
Дихання рівне. Кашель стих.
За вікнами кружляє сніг...
Зіваючи, полегшено зітхнула
І з насолодою закрила очі мати.
Якби хто знав, як хочеться їй спати.
А скільки ще не зроблено роботи!
На грубці кафельній ворушаться колготи.
Сухе тепло спокоєм струменить.
А час летить, не томиться, не спить.

О, час летить! Вже вкотрий раз відпахли матіоли.
В нас пори року вічні емігранти.
У такт ході тріпочуть білі банти –
Ти перший раз в житті ідеш до школи.
В руках портфель і айстри сині-сині –
Немов зійшла з картинки в Букварі.
Новенькі тапці пахнуть у торбині.
Поважно йдуть нарядні школярі.
Ти поміж них – моє маленьке диво.
Щемить душа і радісно й журливо.

Щемить душа. То певно підсвідомість
Нам посилає з глибини сигнали.
Ти пам'ятаєш, як ми всі ридали,
Як нас лякало слово „невідомість”?
Як на таможні, спершись на перила,
Листи писати Віра нас просила,
Як баба Тоня плакала: „Прощайте!”
Як дід Василь хрипів: „Не забувайте!”
Злітна смуга – розлуки траєкторія,
А все, що потім - то нова історія.

А все що потім? Швидко виростала
Єдина донька, мамі помічниця,
Старанна, пунктуальна учениця.
Я якось непомітно перестала
Тебе „моя маленька” називати,
Ти, якось непомітно, заглядати
У дзеркало частіше мами стала,
І крадькома в щоденник щось писала.
Так споконвіку зміна покоління
Несе в собі печаль благословіння.

Печаль? Бо ж, з доми доньку відпускаємо!
Кровинка наша, наша ти дитина!
І хто казав: „Без болю пуповина
Так просто рветься. Так здавна ведеться.?"
Твоя посмішка і моя надія-
В цей час найеффективніша анестезія.
Молюся й вірю і благословляю,
Міцної дружби і кохання вам бажаю.
Нехай Господь живе у вашій хаті,
Тоді на щастя будете багаті