і в останніх осінніх листочках
і у крові замерзших ланів
сліз краплинки по-трішки, по-трошки
топлять Землю в пітьмі почуттів
Сонце, сховане в вирі емоцій,
більш ніколи не прийде на наш
небосхил. кажуть, буцім-то
вже добіг до кінця часу стаж
світ зомлів
***
зима...скоро...вітер...
завіє у душах без дна і кінця.
занедбані квіти,
до смерті прожите, розбите життя...
Смертi восени
© Copyright: Маричка Назарова, 2006
Свидетельство о публикации №106110401256
Свидетельство о публикации №106110401256
Рецензии