Тисяча і один день
Привіт! Як ти?
Нівроку…
Куди?
На роботу.
Маю її стільки, що хочу послати до дідька
Двадцять чотири земні години.
І чому їх не більше, хоча б на одну?
Тисяча і один проект.
І вітер у кишені.
Знов зачиняються двері тих,
Хто сьогодні обідатиме рівно в мій бізнес-план.
Тисяча і одна мрія
Розбиваються вщент
В коридорах, де мешкає влада і тупість,
Чи скоріше моральна глухість.
Маємо владу «з особливими потребами»
І людей «з обмеженими можливостями»
До прохань.
Тисяча і одна сходинка.
Скільки їх ще?
Вщерть переповнено серце
Мовчазними поглядами…
Скрип-скрип –
То риплять коліщатка візка,
Впертої напів-людини,
Що котиться коридорами,
Килими ковтають звуки.
Грюкіт дверей.
Тисяча і один папірець.
Коли кінець?
Рип-рип, стук-стук,
О, то крокує залізна леді
(справді залізна, бо на протезі)
Ви тверезі?
Ви бачите Жінку?
Чому ж шинку
побігли жерти
В буфет?
А її – в кювет?
Тисяча і одне засідання.
Чекання на прийомний – прохальний
День,
Коли зорі сходять із неба
Стають поруч з народом
Питають:
Скільки вони заробляють?
А як на ті гроші живуть?
Тисяча і одна ніч.
Без сну.
Чи в молитві, чи в боротьбі
З болем, з собою, із світом усім…
Втім як завжди зійде сонце зрана,
Буде хліб і чорна кава,
І був вечір, і був ранок
День перший.
28.09.2006
1000 1 день
© Copyright: Марина Анненкова, 2006
Свидетельство о публикации №106103002872
Свидетельство о публикации №106103002872
Рецензии
Цікава алегорія про залізну леді (в сарелі у султана).
Але черга - то особливий стан нашої ментальності-єдності.
Ми вибираємо лише тих, хто зможе нас зібрати докупи у черги, бо це і є "общество". Та вже ніхто не зможе поділити в кого правда, бо невідомо хто більше потребує допомоги: ті хто вимушені прокльонати та конати в тих чергах, чи ті, хто заховався за тими "окошечками", щоб вбити останню надію в себе та в людину.
Через "окошечки" вони дживляться на тебе, а на світ - через двірний глазок.
Та в ім'я Світлого Всесвіту - де ж цей кінець цим коридорам, що нас ведуть не додому - в могилу, і деж та могила, коли замість звуку серцю ти лише чуєш стук штемпелю про печатку, що ти вмер і вже можеш, нарешті, заспокоїтись та всіх до себе запросити.
Прим.: дживляться - бо дивуються та живляться з "убогих бідолах", якими постає там кожний, хто прийшов до них по допомогу.
Юрий Грицкий-Анненков 11.11.2009 22:57 • Заявить о нарушении
Але черга - то особливий стан нашої ментальності-єдності.
Ми вибираємо лише тих, хто зможе нас зібрати докупи у черги, бо це і є "общество". Та вже ніхто не зможе поділити в кого правда, бо невідомо хто більше потребує допомоги: ті хто вимушені прокльонати та конати в тих чергах, чи ті, хто заховався за тими "окошечками", щоб вбити останню надію в себе та в людину.
Через "окошечки" вони дживляться на тебе, а на світ - через двірний глазок.
Та в ім'я Світлого Всесвіту - де ж цей кінець цим коридорам, що нас ведуть не додому - в могилу, і деж та могила, коли замість звуку серцю ти лише чуєш стук штемпелю про печатку, що ти вмер і вже можеш, нарешті, заспокоїтись та всіх до себе запросити.
Прим.: дживляться - бо дивуються та живляться з "убогих бідолах", якими постає там кожний, хто прийшов до них по допомогу.
Юрий Грицкий-Анненков 11.11.2009 22:57 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.