Уж близок дождь. И бледные березы
Шумят и рвут туч сизых полотно.
А гром-силач так выжимает слезы,
Что от испуга дребезжит окно!
День убегает. Скрип возов о глину…
Под чередою стонет оболонь…
Сорвался град – глухим обстрелом в спину…
И снова ветер, буря и огонь.
И подоспел-навис туман над полем,
Чтоб после солнцем ярким заплясать,
Чтоб даже я с надеждою и болью
Твое письмо сумел перечитать.
* * *
Надходить дощ. Шумлять бліди берези…
Рвуть блискавиці сірих хмар рядно…
А дужий грім зустрів такі діези,
Що злякано дзвенить вікно!
Тікає день. Скриплять вози на греблі…
Під чередою стогне оболонь…
І раптом шріт – дрібні перлові краплі…
І знову вітер, гуркіт і огонь.
І вже туман пливе, бреде над полем,
Щоб за хвилину сонцем розцвісти,
Щоб навіть я з надією та болем
Твої старі перечитав листи!
Приход дождя. Евгений Плужник
© Copyright: Ольга Бурова, 2006
Свидетельство о публикации №106102400913
Свидетельство о публикации №106102400913
Рецензии