Метафизика осени. Юрий Бедрик

Осень манит метафизикой.
Цифры - вспять. Шаги считаем.
Одеяний грани мизерны
Перед глубиною рая...

Сны высокие рождая,
Душу рассыпаем бисером.
Не мадонна и не висельник –
Сатана с огнем играет.

Завтра – саван. Время – тает.
И пора взглянуть на свет
В перелетном карамболе.

Фею жизни – прочь из стаи:
Крик ее умалит век,
Изничтожив плоть покоя...


* * *

Метафізика восени,
Цифри – скінчено. Кроки – лічим.
О як часто прикритись нічим
Од нестерпної глибини...

Розбудивши найвищі сни –
Душу – наче монету – зичим,
З нежіночим-нечоловічим
Сивим профілем сатани.

Завтра – паморозь. Час – поник.
І пора повертати лик
В передбаченні перельоту.

Але фею життя – гони:
Бо ії сатурнічний скрик
Тишу вб’є – мов живу істоту...


Рецензии