Метафизика осени. Юрий Бедрик
Цифры - вспять. Шаги считаем.
Одеяний грани мизерны
Перед глубиною рая...
Сны высокие рождая,
Душу рассыпаем бисером.
Не мадонна и не висельник –
Сатана с огнем играет.
Завтра – саван. Время – тает.
И пора взглянуть на свет
В перелетном карамболе.
Фею жизни – прочь из стаи:
Крик ее умалит век,
Изничтожив плоть покоя...
* * *
Метафізика восени,
Цифри – скінчено. Кроки – лічим.
О як часто прикритись нічим
Од нестерпної глибини...
Розбудивши найвищі сни –
Душу – наче монету – зичим,
З нежіночим-нечоловічим
Сивим профілем сатани.
Завтра – паморозь. Час – поник.
І пора повертати лик
В передбаченні перельоту.
Але фею життя – гони:
Бо ії сатурнічний скрик
Тишу вб’є – мов живу істоту...
Свидетельство о публикации №106102201092