Дивний
Мабуть, прийшов з Меркурію. Чи прилетів.
Красиво, або так іноді пестливо,
Хоч неприродно на вікні присів.
То ангел був, а ти - коханий.
Смішний, серйозний, та все ж дивний.
Незнаний, дарма що, наче гість бажаний –
Слабкий в собі й зненацька сильний.
Не зміг би сам-один ділитись кров’ю.
Несила любощі здолати в однині.
Любов’ю, сірою журбою, самотою
Прикрити дірку в серці, біль на чужині.
Учитись змінам сонця, вітру хвилям.
Стирати попереднє тим самим сном,
Затримати негайно все дозвілля,
Що підпадало під розділення двох ком.
Ти стиха бурмотів „кохаю”,
Зненацька шарудів й сопів,
Коли в далекім краю-небокраю
Спустився місяць й охолодив гнів.
Повітря й свіжий вітерець співає
Гімн дружби і любові, пісню снів.
Ніхто того напевно і не знає,
Де прапорець надії змайорів.
Ти дивний. Ти – один такий, я знаю.
Ти чемно постіль стелеш, лиш піду я геть.
Та кожен день я с полум’ям чекаю,
Коли ти сон розіб’єш вщерть.
Свидетельство о публикации №106102002281