Льв вськ елег

Львівські елегії.
1. Дотихчасові тони і прагнення досягти
володіння над хвилями
тоді можна бути вільним від побачень самій собі.
Власне зараз зустрінемось із твоїм відображенням
на сутінковій площі Ринок
десь на вершечку шпилів
чекатимемо на ранок
першим дзвоном
на молитву по нашим душам.

2. Забери мене там, де є світанок,
що ніколи не переходить у день
навіть не прагне летіти за стрілками зеґарка
на лівому зап’ястку.

3. Якщо вірні Писання,
ми йдемо до раю вузенькою стежечкою,
то най я йтиму бруківкою, як на вулиці Краківській,
залишаючи сліди своїх спогадів про вчорашнє народження.

4. Називають своїми іменами землі
і шукають насолоди у миті.
Знаю, що десь за тим рогом, як повернути на схід,
живе пустельник із моїм ім’ям.

5. Розчинилось сонце і сховалось у лабіринті Царство гіркого трунку у Старім Місті.
старих кав’ярень
там його подають трішки гіркуватим
інколи підсолоджуючи вечірніми сутінками.

6. Вмерла троянда на розі Сербської та площі Ринок.
Червоне на сірому,
мучеництво кохання
останній погляд крізь об’єктив фотокамери
заки дощ не змив мого доброго наміру.

7. У темнім затінку історії Есенція клерикальна.
шурхіт крил
то твоя тінь промайне
на стіні костелу кармеліток
зіллєшся із мороком
загорнений у плащ
від сучасного
трішки холодного дощу.

8. Мури монастиря
ховають святість століть
і відчай полонянок,
рабинь волі інших.
Тут було все:
ревність, молитовні зітхання
і крик, який ніхто не почув...
Доторкнусь холодних цегл.
І серце прочитає „Ангел Господній”.

8. Краплі збирають мене із маленьких скелець
реставрація старого вітража
смальта давно втратила колір
і немає надії на повернення
з’яви
тоді як можна реанімувати почуття
провини
і спробувати
написати сповідь
з білого листа.

9. Кам’яна пустеля
подорожі у минуле,
паломництво у глибини
власної душі.
Ти йтимеш моїми слідами,
проте не побачиш посмішки
Пані з дощу.

10. Фіалковий захід Заборонене кохання.
і волошковий схід.
Затримай мене востаннє тут,
заки повернусь до себе.
Вийду з полохливої клітки серця
так легко змусити його перепочити
чи зовсім надати відпустку.
Мій подих зіллється з твоїм
так що неможливо
відділити наші бажання.

11. Прагнення
Забуття
Повернення.
то просто марафонський забіг дієслів.
тоді як я звикла розмовляти самими займенниками.
це так легко:
ego sum – замість, приречена на вмирання без твого буття;
tu es – щось інше поруч, маленькі двері у сад Аліси;
eius est et etsi sunt – мій світ, розкреслений червоними смужечками кордонів,
мапа для інших.

12. Досконалість. Фонтанна на площі Марійській (1876) Virgine Immaculata.
Нічого не можна додати,
щоби не було за солодко,
тримаючи руки в кишенях твоїх таємниць
я слухаю фонтани.
Дванадцять
сходів
від сьогодні
до
завтра.
Друзі при столі.
ми ділимось хлібом.
Зірки
Над
небом
Нареченої Вітру.
 
Далі. Львівська брама.
Розбризкане сонце в калюжах
Веселка сміється у шибах, умитих дощем.
Каміння слизьке – вічність у миті.
У синій парасолі – сльози неба,
Сонце всміхає – мені,
розтане цукром в горняті кави.
Легкими кроками – назустріч вітру
Крізь браму. Надвечір падають сутінки
плащем на плечі.
Сходами – в тінь. Днями – у вічність.
Крізь браму.
Львів після дощу.
Крізь браму
на схід – до дня народження
плівка – ретро.
Чорно-білий фільм про мене.
Мокре хлюпання – плач по нездійсненним бажанням
повернення до себе – трамваї теж весь час по колу.
У калюжах – сонце – надія на краще і йдучи
розбризкую перевернуті вежі костельні
і ся всміхаю.

Всміхаю
тобі – у кожному обличчі.
я полюбила всіх – бо у них твій усміх!
Моє кохання золотоволосе!
Тобі личить чорне – тоді ще блакитніше очі
виглядають з-під вій.
а мені до тебе пів-погляду
відведу,
а мені до тебе – півкроку
затримаю ходу.

Затримаю ходу
вклякну.
дванадцята.
відпускаю ангела свого по твою душу.
залишусь на бруківці – зіллюсь із сірим мороком
відпущу пісню, най птахом впаде у твої долоні.


У твої долоні
Ліг Бог.
Такий малий як крижинка.
Лагідний доторк до дочасного
пекучим вугіллям Правди.
Пізнаєте Істину і вона визволить вас!
ти сам став крижинкою, розчинився
до повної несхожості на себе.
Тільки так можна бути схожим на Нього.