Remotis Lucis

Remotis Lucis*

1. Розсотані на окремі нитки
 дні, до болю подібні
 добрі і злі.
 На дні
 озера, як тайна синього
 жили осені
 голоси
 райдуг,
 що колір втратили.
 Дощем скрапує
 меланхолія по венах гілок.
 
 2. Втеча по мокрім корінні
 через каменний ліс думок
 до заповітних гаїв
 спогадів.
 Там, десь за тисячу років звідси
 я вміла любити
 плисти б собі
 листочком вербовим
 по темній воді.

3. Агонія свічки у темнім вікні-
 Воскова любов на старовиннім паркеті.
 Щось загублено- ностальгічне
 ховається за фортепіано.
 Неприхований сум торкнеться портьєри,
 зашарудить падолистом.

4. Анестезійно линуть звуки
 нарешті можна не прикидатись,
 що в тебе все добре.
 Просто накинуть на плечі
улюблену шаль і наповнити
келих душі вином органових Літургій.

5. Я повертаюсь
 до першопочатку,
 Там, де є Слово,
 що плине живою водою
 і залишає слід на камінні.
 Три золотих березових серця-
 небесна Трійця у земній подобі,-
 догматика дерев.
 Я вчусь у лісу катехези віри.