Навеки розлученные. -Диалоги -Лиза Лещинска и оп
__________ а також з щирою вдячністю Лізі Лещинській
__________ і, сподіваючись, що співавтор не проти :)
__________Чому я не туман осiннiй...
__________Ліза Лещинска
__________* * *
__________Чому я не туман осінній,
__________Що сумом розстелився при дорозі,
__________Чому я не людське весілля,
__________Яке сміється і разом голосить.
__________Чому не річка, водоспад ревучий
__________Серед ущелин, серед гір холодних,
__________Чому не квітка, як вогонь пекуча,
__________Покірна, горда і така самотня.
__________Чому не ластівка, що своїм тілом,
__________Закрила, захистила ластiв`яток,
__________Чому не ніч, що вміє так уміло
__________Ховати біль, яким вона багата.
__________Чому пішла, щоб більш не повернутись,
__________Чом посміхаюся, а очі плачуть.
__________Так в спину вітер дме - не оглянутись.
__________Прозрієш. Та мене вже не побачиш...
О.П.
Ти – не туман, бо свище лютий вітер,
Він з серця спогади всі теплі витер.
Ти – не весілля – смуток навкруги,
На чорних водах – памяті круги.
Не річка – висохли всі води
Від нашої, нещирості, незгоди.
Не квітка – дві години до зими,
Тепло сердець все розгубили ми.
Не ластівка – бо серце вже застигло,
І ластів’ят в душі зогріти ми не встигли.
Не ніч, не день – закрила очі біль
І замість сліз – гірка пекуча сіль…
Бо ти пішла… Тебе не повернути…
Осінній дощ твої сліди заплутав…
Все так, як ти казала - я прозрів…
Живу. Шукаю снів…
І спогадів… І слів…
Тебе, лише тебе у серці бачу!
Біду клену і проклинаю вдачу…
«і вже не плачу, не сміюсь,
А так по світу волочусь…»
01.09.06
__________Чи ж вітер в полі зможеш наздогнати?
__________Чи ж дощ, щоб до краплиночки, зібрати?
__________Чи ж зірку досягнеш, що в небі сяє ?
__________Все маєш, тільки серце спокою не знає.
__________Вже вітер всі слова по полю віє,
__________А з ними і чекання, і надію,
__________Де сни і спогади - не пам"ятаю.
__________Ти не шукай мене, мене уже немає...
Наздожену, бо теж став вітром!
Зірок сягну, бо вже став світом!
Земля-долоня теплий дощ збирає.
Століття йдуть… тебе немеє…
__________Забудь мене, мене уже не буде,
__________Твоє життя наповнять роки, люди...
__________Прозрів ти тільки так запізно
__________Удвох нам в цьому світі стало тісно...
Роки жорстокі, і жорстокі люди!
Звучить рефреном «ти забудь, мене не буде…»
безмежний Всесвіт, якщо світ тісний!
ти повернись… хоча б у мої сни…
__________Не хочу більше снів Що сни - омана.
__________Безмежний Всесвіт. Кажеш, що кохана?
__________Сказав би хто, чому то так буває?
__________Запізно розуміємо, що ми втрачаєм.
Ми лиш у снах існуєм, як без них?
Пройшли століття, як останній подих стих…
Давнов вже попелом покрилися планети
Та я все жду, і все питаю «де ти?...»
__________Де я?
__________Мене ти бачитимеш в кожній жінці,
__________в краплі води, у хвилі, в отій зірці,
__________Що з неба, з по-за хмар тобі мигає,
__________Щоб нагадати, що я є... й мене немає...
Свидетельство о публикации №106101801913
Звучить рефреном «ти забудь, мене не буде…»
безмежний Всесвіт, якщо світ тісний!
ти повернись… хоча б у мої сни…"
Прекрасно, пронзительно, великолепно - от начала до конца...
Ирина Каменская 19.10.2006 21:44 Заявить о нарушении
Гостя рад всегда, а Вам - вдвойне! Особенно, если на украинском написать удается. редко это проскакивает :(( всего штук 5-6 :( а так хочется вернуть это
Олэсь Пэтрив 20.10.2006 00:55 Заявить о нарушении