Любов сну

Любов існує…
 (присвячується Marie)

 Коли я увійшов до інституту, мені здалося, що серед тисячі поглядів, не знайду тієї єдиної, справжньої, не фальшивої посмішки, яка відганяє смуток і сумління, брудне та нікчемне. Ніби й збулася мрія: я тут, я – студент, та щось усередині відчувало, що не вистачає спокою душевного, не вистачає друга, можливо навіть не друга, а частини життя, частини себе. Невідома спустошлива сила руйнувала мою цілісність, почуття злилися у потік хаотичних променів, що голками пронизували тіло. Влітку я довго міркував, що є любов та зрада. Чому дорослі похмурі, а діти сяють щастям? Можливо тому, що дитина є невинною, бо вона не кохає так як дорослий, а тим паче – не зраджує. Ні, це тому що діти й дорослі живуть у різних, нескінченно паралельних площинах, але настає період, коли ці площини з вибухом пересікаються по прямій, що веде чисте створіння у світ похмурих облич. Того літа я став дорослим, бо збагнув, що справжніх почуттів не існує; кохання, дружба - це вигадки схиблених.
 В інституті, я побачив її – гарненьку дівчину, яка, попри постійні жарти, була така доросла, така закінчена й внутрішньо сильна. Здавалося, що вона просто літала, дивлячись на натовп та постійно посміхалася. Вперше я заговорив до неї на першій парі французької мови: я запропонував сісти зі мною. Вона погодилась, і від того часу, безперервні хвилі радості й усмішок лилися на мене, а я ковтав їх з нестримною жагою. Ні, це все також брехня, це неправда, це фальш, не треба вплутуватися в історії з відомим для мене закінченням. Я не хотів більше обпікатися минулими помилками. Йшов час, а дівчина лікували мої рани цілющим світлом. За зовнішньою оболонкою захована есенція добра, що лікує хворі серця. Я дурний, бо не наважився відкрити свої почуття. Інша дівчина попередила мене: поспішай, бо буде пізно. Я не послухав, і, мабуть, буду шкодувати все життя. Це добро не для мене, а для всіх, хто його потребує! Господи, чому я не можу бути з нею? Чому серце спустошене? Кохання поряд – схопи його, вкради в інших! Та чи можна схопити райдугу в небі? Чи можна вкрасти її у неї самої? Я знову кохаю та ненавиджу одночасно. Щастя було поряд та промайнуло, залишивши шлейф спогадів, від яких тепло й радісно на серці. Можливо так і має бути. Циніки скажуть: знайде собі іншу любов. Та повірте, кохання єдине в житті: такого більше не буде. Все інше - то вторинне. Первісна сила, що наповнила мене ще жива і я пронесу її скрізь своє життя і свою смерть. Так, знайду собі іншу, можливо вона буде мене любити, і я теж буду зобов’язаний щось їй відповідати. Але одне я знаю напевно: коли онуки мене запитають, чи любив я когось, я з гордістю відповім: так, так…