"Собори своїх душ бережіть, друзі... Собори душ!.."
(Олесь Гончар „Собор”)
А на межі тисячоліть,
На перехресті бурних літ.
Собор на пагорбі стоїть,
Мов моноліт...
Він слухав струни кобзарів,
Ловив він стріли бусурман.
В вогні болів, та не згорів.
Зігравши грамотою ран.
Ввібравши в себе людський гріх -
Лишився чистим, немов сльози.
Він бачив горе, чув і сміх,
Встояв крізь лихоліття грози.
Служив і служить в мудрості віків,
І возвеличує Людину й Бога.
Ні! Не стоїть - летить, як і летів
До Душ людських і серця мого...
Осяє сонце шпиль його хреста,
На куполах заграє позолота.
Не до хреста я йду, а до Христа.
І не тому, що знов на нього мода...
Безмежним покликом століть
Собор покличе всіх -
„Собори душ своїх ви збережіть...
Собори душ своїх...”
Собор
© Copyright: Руслан Зеру, 2006
Свидетельство о публикации №106090600221
Свидетельство о публикации №106090600221
Рецензии