Вин майже беззвучно ступае... укр. яз

Він майже беззвучно ступає по свіжій траві і зелені ниточки покірно згинаються під його кросівками. Цікаво: що вони бачать знизу? Чи відчувають вони його серце? Що вони взагалі знають про нього, такого загадкового і непомірно глибокого? В чому виміряється глибина його палкої душі? Чим можна взагалі виміряти людину? Друзями? Гріхами? Часом?

Забагато запитань для ниточок звичайної літньої трави. Можливо, вона відчуває його смуток, тому і віддається йому просто неба, мовчазною хвилею помирає під кросівками. Проте хіба у неї є вибір? Куди вона може втекти, безпомічна, поодинока, сповнена його смутку? Що вона може йому дати окрім свого життя? Єдине: лягти пухким покривалом під ногами, щоб йому було легше йти. Йти далі, кудись назустріч невідомим нікому прагненням. Можливо, навіть йому невідомим.
 
Щось не діється. І легкий дріб видає відсутність спокою, що зовні здавався беззаперечним. Завнішній спокій в ньому за умовчанням. Як даність. Аксіома, що здається очевидною. Як дві прямі, що хоч трісни ніколи не перетнуться. Хто ж його знає, що в просторі, у якомусь невідомому людям вимірі, вони можливо вже переплітаються, вигинаються у божевільному наростаючому ритмі. Пульсують і стихають, зіштовхуються і віддаляються на якісь просторові сантиметри. Щоб знову переплестися. Щоб знову продовжити танок. Не важливо, до чого він призведе, у який момент часу одна з ліній обірветься. Не важливо навіть яку назву має танок. В цей момент нічого не важливо. Просто сплетіння ліній. Просто пульсуючий ритм. Ритм єднання. Поштовх-пауза-поштовх-пауза... Короткі паузи. Сильні поштовхи. Єднання ліній.

Щось не діється. Двоякість бажань. Кудись загубилась лінія, потускніла у яскравому полум’ї сонця і не розгледіти вже її колір. То червоний бачиться у сноведіннях, то фіолетовий. Чи то третя лінія в просторі втручається, вплітається в танок, мариться, збиває ритм... Яку з них відрізати холодним лезом? Чи самому розчинитися у просторі, вийти з кола. Тільки холодно самому у просторі. Чорна безодня лякає змінами. Лякає пустельним запахом, і ще чимось гірковато-солоним. Можливо, ЇЇ сльозами? Чи власними? Чи що, чорт забирай, це за присмак? Яке дати йому ім’я, щоб заспокоїтись? І втамувати дріб. І щось у цьому житті вирішити. Принаймні, з лініями. Принаймні, розгледіти їх колір. Чи свій.

А, може, все ще буде. Часом його ніжні очі змінюють колір на оптимістичний. До речі, нічого ще не скінчилося. І окрім стороннього гіркувато-солоного присмаку десь у серці залишився відблиск ніжності. А може все ще буде. І знайомий мотив стане продовженням божевільного танку. Танку без назви. Проте вічного.

Може ще буде. Ось би перемотати плівку трохи вперед, з прискоренням. Щоб зрозуміти, що далі. Що далі буде з лініями. З музикою. З ним самим. Тільки не вигадали ще пристрою для прискорення плівки. Може, й гаразд, що не вигадали.

Під шепіт камінців він спускається нижче до води. Тут вогники машин інколи пробиваються крізь незалатані очі мосту, тут дерев’яні тіні зберігають таємницю сховища. Тут закінчується Всесвіт і можна аж дотемна дивитися як хмари грають навздогінки. Він охоплює коліна руками і розмовляє з зірками. Тут тиша. Занадто гучна тиша, і зірки не в змозі перекричати її щоб розповісти про НЕЇ. Хоча б про одну з них, що заполонила думки вщент. Та вони не знають, про котру кричати. Тому просто сумно висять, створюючи космічинй дах над його замисленою головою.

Сонце потемніло і час іти. Він спокійно підіймається на гору, останній раз оглядає галявину із чорною нічною травою. Цікаво, що він у ній бачить? Чи живе там і досі Привид Кохання? Чи чіпляє він своїм прозорим хвостом прим’яту траву? Чи залишились там відблиски ЇХНІХ закоханих очей, пронизливі слова та посмішки. Недовгі, ледь помітні, зате з солодкуватим присмаком чогось віддалено схожого на щастя. Чи живе в ньому ще оте відчуття космічності?

А може все ще буде. І він повертається у шалене нічне місто. А колесики повільно крутять плівку життя. І тільки їм відомо, що буде насвітанку. Та ще отарі зірок, котрі так і не змогли перекричати гучну тишу. Гіркувато-солону тишу.