Про дiда

Якось влiтку у сараi
Дiд знайшов кубло бджолинне.
Вирiшив його позбавитись
Та став думати, яким же чином.

Жiнка добра пiдказала,
Щоб залив кубло окропом.
Та, щоб руки, ноги замотав,
Бо покусають злющi бджоли.

Як сказала, так й зробив:
Заварив окроп в кастрюлi,
Шапку, чоботи надiв,
Та й пiшов скрутивши дулi.

Як зайшов дiд до сараю,
Дверi сзаду зачинились.
Вiн в потьмах залив ту стаю,
Щоб не гула сiм”я бджолинна.

Та не тут-то було дiло.
Бджоли як шаленнi
Бросились на дiда.
То й що сили та у двері сзаду зачиненнi.

Як вiдкрались отi дверi –
Трудно здогадатись,
Але бiг наш дiд щосили -
Боже, де ж вони узялись?

Тiльки бджоли не вiдстали,
Лiзли в чоботи, пiд шапку.
Дiд тiкаючи махав руками
Та кидав майно у бабку.

Та на припiсцi сидiла
И дивилася за дiдом
Реготала, що е сили,
Коли бачила, як бiг вiн.

Що злетало з вуст у дiда -
Буде наша таемниця.
Тiльки пiсля цього дуже довго
Вiн не мiг дивитись на cвое обличчя.
 липень, 2006