Я бачив, як ти штучно посміхалась:
Холодна лялька і холодний сміх...
Я розлюбив тебе. Я був із тих,
Хто від облич несправжніх відвертались.
Я бачив, як ти рухалася штучно,
Заточуючи лезом олівець,
Як непритомно впала на стілець,
Відкинувшись на спинку надто зручно.
Я бачив, як рука твоя фальшива,
Так штучно зм‘якнувши, впустила ніж,
Як ти вдавала кепсько, що тремтиш,
Надрізавши зап‘ястя неправдиве.
Я бачив, як лице твоє мінялось,
Як фарба, наче кров, усе текла,
І, хоч я знаю: ти була зі скла,
Ти справжньою мені тоді здавалась.
„Вона жива!” – кричав мій мозок п‘яний,
Я доторкнувся вуст сумних твоїх
І відсахнувся, мов чумний від них –
Вони були неначе з порцеляни.
Порцелянова лялька
© Copyright: Лидия Дзюпина, 2006
Свидетельство о публикации №106080901231
Свидетельство о публикации №106080901231
Рецензии