Степ простягнувся в безкінечність,
Вирував, лютував і грозився буран.
Задивившись мрійливо у вічність,
Спав втомившись від бурі курган.
Хто ж розбудить його, розтривожить?
Звук копит табунів диких кОней,
Що ніхто не сідлав й не стриножить?
На хоругвах козацьких ікони?
Відчайдуха безстрашний отамАн,
І ватага його, що із звуками ліри
Летить, мов на крилах, до бусурман -
Визволяти братів своїх вірних по Вірі?
Чи чумацькі вози, що прямують
Вздовж Чумацького шляху Диким полем?
Чи кобзар, що схилившись на кобзу сумує,
Виливаючи смуток свій з болем...
...На кургані в похід козака проводжала
Кароока красуня... й упала сльоза.
Забриніла душа у кургану й заграла
Він проснувся й затихла гроза.
Курган
© Copyright: Руслан Зеру, 2006
Свидетельство о публикации №106080500369
Свидетельство о публикации №106080500369
Рецензии