Спалюю душу

Цієї ночі я спалюю свою Душу,щоб зігрітися..Волію не згадувати про Вічну Гру,що безперервно,галасливою круговертю Правди і Брехні,немов мінливою машкарою обертається довкола.
Довкола мого Вогнища неначе розігрує вертеп цей божевільний пересувний ляльковий театр..Він і Вона,Ангел,Чорт,Відьма,Міхоноша,Балтазар..їх багато,та,можливо - вони лиш слухняні ляльки в руках свого Господаря-Жартівника?Він стиха посміхається собі,вдаючи Добро і Зло,Справедливість і Облуду,Ненависть і Любов..Вдаючи Життя,таке,яким його хоче бачити мимовільний глядач. А глядач із захопленням стежить за Дійством,підказуючи жарти,спонукаючи скористатися наївністю свого заснулого розуму,свого завмерлого серця..
В мого палаючого Єства також повно Образів-Обрисів-Обличч: пишно оздоблені книги - старезні фоліанти,які в момент займаються,а потім ще довго тліють,створюючи вибагливі візерунки на грубих палітурах;величезні рої нічних метеликів,які умить перетворюються на феєрверк іскор;багряне тіло вільхи,на якому вогонь виграє своєї тріскучої божевільної пісні..
Височенна ватра неначе прагне дістати Неба - цього темного дна нічного Всесвіту,у якому мені сьогодні так холодно.

3 серпня 2006 р.

©2006 Святослава Лученко