В небi

В твоєму небі стільки світла!
Між хмаp мандруючи,твій Дух
Ширяє птахом легкокрилим..
Живе так вільно..

Угорі наді мною - далеке і близьке розгортається небесне тло.Ясно синій,ніжно-блакитний простір,заквітчаний пухнастими хмарками чудернацьких форм.
З дитинства дивився на них,ще тоді,як багрянобоке літо було нескінченим,а запашні кущі бузини заманювали блискучим чорним намистом ягід..Височенні берестки над шляхом тоді здавалися чарівними могутніми велетням,повітря пахло полином і любистком,і зелено було скрізь і таке було рідне те зело..
Біжу берегом річки,дихаю ранковим сном аіру і холодком росяної трави,п'ю цей нескінченний простір живого повітря,наповненого вільжистим спокоєм.А воно ллється тихо і повільно у мене і зцілює, стає частиною мого тіла,пронизує його.Душа сміється, розкриваючись назустріч небесам відверто і по-дитячому щиро.У цьому світі ясних барв і прозорого проміння існує лиш світло і добро,лише відкрите небо,що дихає у височині в унісон зі мною,дарує щомиті Диво життя і тепла..
Падаю у свіжу м”якеньку отаву – трава у леваді соковита і запашна..Лежу навзнак і мружусь..ось..очі вже звикли до яскравого сонця..роса майже висохла,а долоні лоскоче стебло цикорію.Дивлюсь туди,де вгорі між хмарин пронизуючи увесь небесний нескінчений океан пробивається проміння - снопами золотого серпанку згори до низу крізь небесне “сито”.Диво дивне! Погляд тане у ньому, замилувавшись,закохавшися у невимушену красу молодого світу..Ловлю промені і збираю їх жменями, купаюся в них,злітаю душею високо і вільно,як мала часточка світобудови..Почуваюся птахом – стрімким і дужим,що мандрує цим простором відкритого неба,миє свої легкі крила у сяйві найсвітлішого з усіх погляду Сонця.Той птах стає мною чи я стаю ним,однаково..Ми вільні у просторі,де блукають теплі і зимні вітри,ми дивимося згори на малий і квітучий,такий рідний нам світ..Дух Неба приймає у свої обійми Птаха але домівка його Духом Землі шепоче:”повертайся,повертайся!”..
Брама Неба вже геть прочинена: промені падають з неї суцільним потоком,так наче вся Радість Життя втілилась у ясне світло,що наповнює мене-Птаха,несе на своїй хвилі до берегів Найвищої Насолоди - Гармонії Духу і Волі.Я вільний серцем і коханий світом..я поринаю у простір Нескінченності Тепла і Миру.
Я ЖИВУ у ньому!І серце моє наповнюється силою вітру,променем світла,свіжим струмком дощу,який збагачує кров мою енергією чистого Світання.Всередині мене дзвенить сріблястий сміх і струмками відлунює десь далеко..Той дзвін – легкий і мелодійний..він скрізь.Звідусіль лине ця чудова музика!Повітря ловить вібрацію,що пронизує все довкола.Вона входить у мене і кожна клітинка мене теж починає сріблясто дзвеніти-сміятися..так добре..так радісно..Птах мого вільного серця співає Осанну Всесвіту..Пісня лине над луками,заповнює леваду ущерть,піднімається все вище й з”єднується з тим фантастичним життєдайним промінням,стає Ним! І тепер наша Симфонія Життя - всепоглинаюча і всеоб'ємна,вона з'єднала Дух Світу із Духом Птаха і наситила їх духом Гармонії і Любові.Всесвіт грає її в такт із моїм Серцем,а воно відповідає йому гучним Акордом Життя і Світла!

©2006 Святослава Лученко