***
О Боже,скільки слів розтануло в повітрі,
Тих слів, що здатні промовлять думки,
Що є на часі і на вістрі!
Проте не можна знов пізнать
Любові нерозхитані терези;
П’янка і дивовижна мить
У тріпотінні листянім берези;
Всі лінощі по смерті не спинить,
Бо жито сиплеться у вічі стрімко,
Напийся вітре - то капає солодкий сік,
Ти захлинешся ним - і це негірко
Забудь усе, забудь навік!
2003
О Боже, скiльки слiв розтануло в повiтрi
© Copyright: Сандра Рось, 2006
Свидетельство о публикации №106060400300
Свидетельство о публикации №106060400300
Рецензии