Бувають в кохання важкі часи,
Такі, що здається: воно вже мертве,
І болем затьмарює промінь краси,
Та ми їх минули без жодної жертви.
Ми мали те щастя, нехай хоч на рік,
Та наше кохання не знає про вік.
Його не торкнеться рутина життя –
Воно лиш сміється, як миле дитя!
Воно невмируще, як Всесвіт, як мить,
Палає у душах, мов сонце горить!
Я все пам'ятаю: і небо в очах.
Коханий, я знаю: ти десь в небесах
Чекаєш на мене, та сплинуть часи,
Засяє шалено проміння краси.
Всміхаючись в небо, покину я світ,
Прилину до тебе у вічний політ…
2003-11-07
Невтрачене кохання
© Copyright: Алена Вершинина, 2006
Свидетельство о публикации №106060200654
Свидетельство о публикации №106060200654
Рецензии