Не ходжу
де так різко лунає відсутність,
де осколки пісень
розбиває холодний бетон.
І де потім на них
божевільна зривається сутність.
Їх змиває дощами,
а потім вкриває картон.
Я не хочу туди, та,
втікаючи знову від себе,
я лишаю з собою
краплину торішнього Я.
Я тримати долоню
на пульсі знов маю потребу.
І на вітер свободу,
і знов настає нічия.
P.S.
Я не знала про те,
що сьогодні закінчаться звуки.
Що мовчання прийде,
і раптово закінчаться сни.
Я не знала, що сплю
і що ніжність - то губи і руки,
й що казати "люблю"
таки легше, мабуть, до стіни.
30/05/06
Свидетельство о публикации №106053002689