Мат р

Віхола іржава заплітає
У косу обрізану думки,
Вістря вітру робить навпаки:
Розчесав скуйовджені слова,
Пестить сон - принишкла і нудьга.
Лист привітний тихо розгортає
Материнська стомлена рука
І читає п’янко так очима
Про буденні справи дітлахів
Серед тернів і пустих полів.
"Чи зосталась поміж вас людина ?" -
Фіалково сиплються тумани
На засніжене від сліз щоку
Знов подвір’я вранці замело
Тільки фотокартка в тонкій рамі,
Де усе давнішнє ожило:
Схід і захід, і маленькі ноги,
Сміх дзвінкий підвечір за порогом,
І дитяче з ясена весло.
Спогад крає- кров скипілась…
Мовчки аркуші на ліжку розклада
Хуртовина думку заклада
Донечка до неньки забарилась.
Мати пригортає лист до серця,
Вітруган шаліє в вальсі за вікном,
Щось синиця галасує з снігуром,
Та вона все думає - озветься
Хтось один з отих п’яти…
Капа віск, хоч біла скатертина.
Їсть варення, та гірка малина
Пустка і нікого, так зрости
Малят чужих, колись осиротілих,
Щоб залишитися тепер самій,
Без усмішок, без дум сміливих,
Ти ж, вітре, вій і душу грій
Пекучими вустами дмухай
Ворожко, гей, поворожи
Чи щось пророче розкажи,
Я буду мовчки-тихо слухать.