Без родини
Душа моя, голубонько, високо лiтає
Тiльки де ж її серденько – це нiхто не знає.
Посилала мене мати, цiлувала доню:
«Пiдеш, моя дiвчина, шукати кращу долю…».
Полетiла свiт за очi, далеко-далеко
Та зустрiла на чужинi дiвчину лелека.
Свiтла доля! Любий милий! Лiтом одружились,
А як осiнь, синi очi раптом зажурились.
Опадають бiлi квiти…. Все йде, все минає….
Добрі люди тихо кажуть: «Вiн другу кохає».
Кажуть, серце спочиває, коли сльози ллються.
Вiтер вiє – люди гнуться, судять та й смiються.
Загубив моє гнiздечко той сердитий вiтер.
Одне було в мене серце, одне на всiм свiтi!
Свiтле сонечко не грiє на чужiй сторонцi;
Засихає моє серце, як трава на сонцi….
Нi, не стала я Причинна, як та Катерина,
А шукала в собi сили та й ростила сина.
«Все гаразд!» - казала мамi, щоб не сумувала.
Скiльки рокiв з того часу минуло? Чимало….
Навiть маю бiлу хатку, розвела садочок,
Де спiває соловейко. Вирила ставочок,
Посадила над водою червону калину….
Та не скоро я побачу рiдну Україну.
Обернуся бiлим птахом – в край мiй неповинний,
Поклонюся мамi з татом, рiднiй Батькiвщинi.
Душа моя, голубонько, високо лiтає….
Як же тяжко без родини, тiльки серце знає.
10.04.2006
При возможности станьте спонсором Фонда
Логин Фонда velstran7
Свидетельство о публикации №106051201954