Ти все ще... я хочу, щоб ти знав...

Ти все ще є в поламанім житті...
Ти все ще є...і серце не болить...
Ти все ще є в пораненій душі...
Ти все ще є...душа більш не кричить...

Ти все ще є у шелесті беріз...
Ти все ще є...я хочу, щоб ти знав...
Ти все ще є...ти не побачиш сліз...
Ти все ще є у шепотінні трав...

Я пам ятаю погляд та журбу...
Тепло долонь та крик у самоті.
Я пам ятаю... більше не молю,
Щоб ти приходив знову уві сні.

Душа, мов птах, летить туди, де ти
Крізь холод, дощ, морози і сніги...
В безодню падають мої листи...
Хай буде так... так хочеш лише ти...

Я доторкнусь в думках твоїх долонь
Я обійму тебе... зігрію в самоті...
Я подумки скажу тобі: “Приходь,
Бо ти один потрібен у житті...”

Відкрию двері... припаду до ніг,
Натомлених, що йшли сюди щодня.
Я не спитаю, чом раніш не зміг...
Я не спитаю, чом я не твоя...

Я не заплачу більш... не попрошу,
Щоб залишивсь зі мною... треба – йди...
Я біль душі твоєї залишу....
Ти відпочинь... нічого не кажи...

Іди туди, де кожен день весна...
Веселий сміх і щебіт дітвори...
Ти все ще є... тому я не одна...
Ти все ще є... відсутнє слово “ми”
11.05.2006