Бажаємо цвітіння ми для істот прекрасних,
Троянда щоб краси не помарніла враз,
Отож, коли іде достиглий своєчасно
Лишає спадкоємця, щоб пам’ятали час.
Та ти, що споглядаєш лише на власну вроду,
Наповнюєш буття цупким своїм єством,
Пустелю твориш там, де мали б бігти води,
Себе караєш сам малим своїм перстом.
Орнаменти твої є наймолодші в світі,
Сурмиш у весни ти, прекрасний й молодий,
Та втрапив ти на шип, у власні знадні сіті,
Красою ти смітив, хоча і був скупий.
Зважай на світ і ти, закоханий у вроду,
Бо згаснеш і підеш, не залишивши плоду.
В. Шекспир, сонет 1, перевод
© Copyright: Алин Тэ, 2006
Свидетельство о публикации №106050301576
Свидетельство о публикации №106050301576
Рецензии