Горiла Церква Летiла...

А на весну його ми ховали.
Разом всі зібрались,
А його в труну положили.
А поруч тримали Картину,
Змальовану ним.
Таке-то творіння,
Де церква його горіла-летіла,
А він рукою прощавсь.

А ми все стояли поруч,
Прощались і тихо ховали.
І тиша з'їдала тишу.
Тіки калина горіла,
І букви на шапочці чорній.
І ЦЕРКВА НАД НИМ ЛЕТІЛА,
А півні на рушниках співали вічную славу.

Отак ми стояли й стояли,
І слова не складались у мову.
Тільки сум, тяжкий і скорботний,
Пасся в очах,
А його - були закриті.
І пензля не тримали руки –
Були ж бо складені.

Отак ми його ховали,
І біль його, і безмежне страждання,
Що їм таки захлинувся.
Чи ж дасться тепер йому спокій…
А березень відлітав,
Чорно-білий, дощами митий,
І ми його тихо ховали.
Так разом вони і пішли
По тяжкій непросохлій дорозі.

А назустріч ішло Воскресіння,
А навздогін – Страсті Господні,
Бо одвіку вони передують.
А МИ МОВ СКЛЯНІ ПОСТАЛИ,
Мішаючи слово і сльози.
І долю трагічну приймали
На свої – вже які там – душі…
А півні – мов заходились –
Кричали вічную славу…