Нам часопростір дарує тишу.
Перед очима пливе зигзагами думка,
що є невловима сторонньому.
Не боюся з тобою мовчати. Залишу
присмерку іскру, що не потопима безоднею.
Стій. Не доводь до кінця розпочате.
Міріади думок розсипаються,
мов світляки, поміж нами.
Ми їх знаємо - чуємо стишено.
Ми повторюєм знову і знову
шість днів творення світу.
І коли перестанем мовчати,
доживемо до судного...
16/04/06
Майже проза
© Copyright: Мирка, 2006
Свидетельство о публикации №106041602633
Свидетельство о публикации №106041602633
Рецензии